По суті доля Кімак і кипчаків - це вже третій шлях переразвітія державних утворень, основною особливістю якого є те, що руйнування економіки, знищення населення, загибель культурних центрів у період навали не були, мабуть, тотальними або нищівних, оскільки життя після цього не завмирає і через кілька років чи десятиліть налагоджується знову. Безсумнівно з'являються якісь зміни в економіці та культурі: у них простежуються риси культури завойовників і, що особливо важливо, колишня культура ніколи не відновлюється повністю. Так, кимаки в масі знову перейшли до кочового способу життя, зовсім втратили давню тюркську писемність, а багато ремесла і традиційні торговельні зв'язки не були відновлені.
Ще більш виразною представляється нам доля іншого каганату - киргизькою, або Хакаського. Після того, як довгий і впертий опір Хакасії було зломлено монголами і держава перестала існувати, Хакаси залишилися згуртованої етнічною групою, яку з повною підставою можна назвати народом. Збереглася у них і культура. Однак економічна база цієї культури була підірвана, скоротилися посіви в зв'язку з руйнуванням зрошувальної системи, припинили існування багато ремесла, особливо художні. Найбільш істотною втратою була, як і у кі-маків, втрата власної тюркської писемності, а це означає, що постраждала не тільки матеріальна культура, а й духовная12.
Незважаючи на всі ці біди і втрати народ все ж зберігся, він характеризується і до цього дня цілком визначеними антропологічними, лінгвістичними й етнографічними ознаками.
