Класичне дослідження про цензіве
Класичне дослідження про цензіве в радянській історіографії належить перу С. Д. Сказкіна. Учений писав про спрощеності погляду М. М. Ковалевського та І. В. Лучицький-го на сутність французької цензіви і пояснював це однобічністю використаних виключно «ділових» документів.
Знаменитий суперечка істориків про те, чи була цензіва напередодні революції власністю або орендою, він вважав безперспективним і по-новому підійшов до проблеми. Грунтуючись на прекрасному знанні «реальних» поземельних документів XVIII ст., Передреволюційних наказів, поземельних угод і т. п. джерел, С. Д. Сказкін звернувся до аналізу найважчого пам'ятника, трактату февдіста XVIII ст. Ерве, прагнучи вникнути в суть його вчення про цензіве. Здобуті результати дозволили йому заперечити тезу М. М. Ковалевського про еволюцію феодальної власності в буржуазну і повне зникнення феодального ладу з його феодальним правом у Франції XVIII століття.
С. Д. Сказкін довів, що французька цензіва у XVIII ст. була власністю, а цензіта-рій власником, але лише «в межах сеньйорії», а небажання дворянства відмовитися від своїх фіскальних привілеїв, підтримане урядової практикою, що стояло в різкому протиріччі з міцніючим власницьким свідомістю селянина-цензітарія, викликало революційний вибух виняткової сили.
